home / irpinmem / people

people: dishkantsv

This data as json

slug url name name_override photo photos_json category call_sign rank position unit place_of_birth place_of_death awards bio age dob dod date_of_birth date_of_death fields_json raw_html_path hydrated first_seen last_seen
dishkantsv https://irpinmemory.org/p/dishkantsv/ Дишкант Світлана Володимирівна   https://irpinmemory.org/wp-content/uploads/2024/08/Дишкант-Світлана-first.jpg ["https://irpinmemory.org/wp-content/uploads/2024/08/Дишкант-Світлана-first.jpg", "https://irpinmemory.org/wp-content/uploads/2024/08/photo_2024-03-02_10-31-46-V20240323114408-1.jpg"] civilian               Світлана Дишкант народилася 5 листопада 1961 року. Загинула 6 березня 2022 внаслідок смертельного поранення у Стоянці під час спроби виїхати з охопленого війною Ірпеня у віці 60 років. Про події, що відбувалися в березні 2022 року в Ірпені, розповідає Чайка Людмила Володимирівна — донька Світлани Володимирівни і свідок тих трагічних подій: «Ми з чоловіком та його брат із дружиною мешкали на вулиці Українській у місті Ірпені, моя мама і свекруха проживали в Києві. Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну, обстріли Києва, ми вирішили забрати рідних до себе в Ірпінь. У нашому будинку був великий сучасний паркінг, який відразу ж почав служити мешканцям як укриття. Паркінг став місцем порятунку від обстрілів. Ми з рідними перебували тут до 6-го березня. Та коли холод, відсутність питної води, їжі, пожежі стали нестерпними, ми з сусідами по паркінгу вирішили вибиратися з міста. 6 березня о 8-й ранку було вирішено обвішати авто білими стрічками, зробити написи «Діти» й вирушити до Житомирської області через Стоянку. 5 березня колона з декількох автівок виїхала, ми знали, що всі до місця призначення добралися. Наша колона складалася з восьми автівок, наш автомобіль у ній рухався четвертим. У ньому була моя мама. Виїхали на трасу, під’їжджали до Стоянки і раптом почався обстріл із автоматів, у першу машину кинули гранату. Мирних громадян обстрілювали російські десантники (як нам здалося), усі вони ховали обличчя за балаклавами, кричали: «Не смотреть, всем выйти из машин!» Із авто вийшли не всі — моя мама отримала кульове поранення в сонну артерію і померла відразу ж. Було ще п’ять загиблих, поранений у голову брат мого чоловіка, травмоване маленьке дитя на руках у своєї матері. Нас завели в якийсь будинок, забрали телефони, ноутбуки, усе потрощили, обшукали автомобілі, усе з них вивернули. До трупів нам підходити заборонялося. Я бачила тіло своєї матусі обабіч дороги, але підійти не могла. Росіяни довго, як нам здалося, радилися, що з нами робити, нас у приміщенні перебувало дев’ять осіб, серед нас був поранений 20-річний хлопець. Урешті-решт окупанти ухвалили рішення — дозволили сісти в потрощені автівки і швидко забратися геть. Ми рушили, зовсім скоро зустрівши своїх — військових ЗСУ, вони надали нам першу медичну допомогу, супроводили до лікарні в Боярку. Так ми вибралися, доїхали до родичів, там і перебували до деокупації Київської області. Але я весь час шукала волонтерів, служби, які опікувалися загиблими, бо тіло мами на дорозі стояло в мене перед очима і вдень, і вночі. Допоміг нам знайти маму Сергій Лойко — журналіст, який виклав в інтернет фото тіл наших мам, котрі лежали обабіч дороги, зробив репортаж про розстріл автоколони мирних громадян біля Стоянки. Ця історія мала гучний розголос, про неї багато писали як вітчизняні, так і закордонні ЗМІ. Ми давали інтерв’ю багатьом журналістам. У квітні я забрала тіло своєї матусі з Київського моргу і поховала її біля батька на Житомирщині. Зараз нам дуже бракує мами, спілкування з нею, а також її смачного борщу, її сніданків та обідів, якими вона частувала нас, бо дуже любила готувати саме для нас із чоловіком». 60 років 05.11.1961 06.03.2022 1961-11-05 2022-03-06   /app/storage/irpinmem/pages/d/dishkantsv.20260725T181216Z.html 1 2026-07-25T18:12:17.987267+00:00 2026-08-15T22:42:45.291667+00:00
Powered by Datasette · Queries took 2.046ms